Розрізняють два основні методи оновлення основних фондів:
- нове будівництво і реконструкція
- технічне переозброєння діючих підприємств.
На всьому етапі створення матеріально-технічної бази суспільства ці два методи оновлення виробничого апарату знаходилися в органічному зв'язку між собою. Разом з тим реконструкція і нове будівництво грають неоднакову роль у відтворенні основних фондів.
Залежно від значення кожного з цих методів на конкретному етапі економічного розвитку змінюється їх співвідношення в загальному обсязі капітальних вкладень, що спрямовуються на відшкодування і накопичення основних засобів праці. Обсяги та пропорції нового будівництва та реконструкції в кожному конкретному випадку визначаються потребами народного господарства і наявними в розпорядженні суспільства ресурсами виробництва.
Головну роль в процесі відновлення виробничого апарату тривалий час відігравало нове будівництво. Це пояснюється рядом об'єктивно існуючих особливостей. По-перше, нове будівництво забезпечує залучення у виробництво додаткових трудових ресурсів і високоефективних систем знарядь праці, технологічних процесів, нових джерел енергії, сировини, економічних матеріалів.
По-друге, нового будівництва належить вирішальна роль у збільшенні обсягу виробництва і вдосконалення територіального розміщення продуктивних сил, галузевої і технологічної структури виробничих фондів, у створенні нових галузей народного господарства, від яких в значній мірі залежать технічний прогрес і високі темпи оновлення діючих потужностей у всіх інших галузях.
По-третє, нове будівництво грає важливу роль у вирішенні проблем, пов'язаних з охороною навколишнього середовища. Перехід від діючих видів виробництва до більш сучасним з точки зору охорони навколишнього середовища часто неможливий без здійснення нового будівництва.
Разом з тим було б неправильним абсолютизувати значення нового будівництва як методу відновлення виробничого апарату. Поряд з ним чималу роль у відтворенні та оновленні основних виробничих фондів грає реконструкція діючих виробничих одиниць. Хоча при реконструкції на відміну від нового будівництва не відбувається повного оновлення діючих виробничих фондів, в цілому вона є досить економічний шлях зростання ефективності суспільного виробництва і збільшення віддачі капіталовкладень, особливо в місцях з уже сформованою розвиненою соціальною інфраструктурою. При реконструкції забезпечується якісна зміна структури основних фондів діючих підприємств за рахунок прискореної заміни морально застарілих знарядь праці.
Оновлення основних фондів методом реконструкції, як правило, не вимагає додаткової робочої сили, обсяг капітальних витрат набагато менше, а термін освоєння виробничих потужностей коротше, ніж при новому будівництві. Наприклад, термін окупності капітальних витрат на реконструкцію фабрики склав 13 місяців при нормативному терміні окупності нового будівництва чотири роки.
Однак реконструкція як метод оновлення не позбавлена істотних недоліків. Реконструкція завжди пов'язана зі збереженням окремих елементів морально застарілих засобів праці; оновлення техніки шляхом реконструкції проводиться в набагато складніших умовах при діючому виробництві; не у всіх випадках можливе впровадження нової техніки і технології на діючих виробничих підприємствах.
Таким чином, в нашій країні спостерігається прискорене зростання оновлення основних виробничих фондів методом реконструкції, розширення і технічного переозброєння діючих підприємств. Цей поворот до переважного зростання капіталовкладень на реконструкцію і технічне переозброєння діючих підприємств пов'язаний з двома найважливішими явищами в розвитку народного господарства.
По-перше, до цього періоду в нашій країні був накопичений величезний економічний потенціал у вигляді основних виробничих фондів. Тому на перший план висувається завдання оновлення чинного виробничого апарату на рівні, необхідному для забезпечення прискореного прогресивного структурних зрушень у виробництві і зміцнення ресурсозберігаючого типу розвитку економіки.
Друга проблема пов'язана зі значним обмеженням трудових ресурсів. Позитивні структурні зрушення у виробничому апараті в результаті зростання капіталовкладень на реконструкцію і технічне переозброєння діючих підприємств можна простежити.
Слід зазначити, що тільки за підвищення коефіцієнта вибуття можна отримати повне уявлення про фактичну заміну морально зношених засобів праці. Справа в тому, що зі збільшенням масштабів розвитку народного господарства зростає вагомість кожного відсотка зміни динаміки оновлення основних виробничих фондів.
Це означає, що відповідно збільшилася кількість працівників, які обслуговують ці верстати, що в певній мірі виступає як стримуючий фактор росту продуктивності праці. Тому найважливішим показником планування та реконструкції діючих виробничих фондів на відміну від нового будівництва має стати не просто збільшення потужностей, а в першу чергу максимальна заміна морально застарілої техніки з орієнтиром на більш прогресивні технології. В цілому по народному господарству відношення коефіцієнта вибуття до темпу приросту основних фондів склало в середньому близько 19%, а це значить, що переважна частина капіталовкладень, що спрямовуються на реконструкцію та технічне переозброєння діючих і виробничих підприємств, використовується на приріст основних фондів, а не на заміну застарілих засобів виробництва.
Основна перевага реконструкції перед новим будівництвом втрачається при розтягуванні терміну будівництва, що ще на жаль, має місце в господарській практиці.
В цілому, незважаючи на властиві реконструкції недоліки, вона стає головною і вирішальною формою оновлення виробничого апарату, найважливішою умовою підвищення інтенсифікації суспільного виробництва.
В кінцевому рахунку ефективність того чи іншого методу оновлення основних виробничих фондів проявляється в співвідношеннях між зростанням продуктивності праці і витратами на нього. Витрати на кожен відсоток приросту продуктивності праці на нових підприємствах були в 2 рази більше, ніж на реконструйованих, а фондовіддача була відповідно нижче в 2,2 рази. Крім того, пріоритет реконструкції перед новим будівництвом на сучасному етапі визначається і тим, що вона є єдиним методом забезпечення зростаючих потреб народного господарства в трудових ресурсах.