Традиційно основою стійких довгострокових конкурентних переваг вважаються продуктові та технологічні інновації. Для забезпечення успішної діяльності сучасних підприємств вони є необхідною, але недостатньою умовою. Джерелом успіху діяльності підприємства на ринку сьогодні стають, поряд із зазначеними,  процесні та організаційно-управлінські інновації.

Для багатьох галузей економіки України характерні зростання поточних витрат, збитковість промислового виробництва. Існує нагальна потреба пошуку дієвих способів оздоровлення фінансового стану підприємств, підвищення рентабельності виробництва, в тому числі через реалізацію інноваційних проектів, пов’язаних як з розробкою та виводом на ринок нових продуктів, так і з оптимізацією виробничих процесів, що дозволить знизити витрати виробництва. Для галузей, що виробляють конкурентоспроможну на світових ринках продукцію (машинобудівна, металургійна тощо) першочергове значення має здійснення інноваційних проектів, пов’язаних з розробкою та освоєнням нових технологій та покращенням структури управління підприємством.

Слід зазначити, що в сучасній науці природа продуктових і технологічних інновацій достатньо обґрунтована та вивчена. Розуміння ж економічної сутності процесних інновацій, їх місця і ролі в розвитку підприємства в сучасних умовах досить ускладнено, що визначає необхідність додаткового всебічного вивчення зазначених категорій.

Перш за все, зазначимо про відсутність єдиного підходу до ідентифікації вказаних понять, що пов’язано із різноманітними поглядами дослідників на сутність інноваційної діяльності на підприємстві. Відповідно, виділяючи різні класифікаційні ознаки, автори по різному підходять до назв та сутності різних видів інновацій.

Так, наприклад, за класичною класифікацією Й.Шумпетера існує п’ять основних типів інновацій:

• виробництво невідомого споживачам нового продукту або продукту з якісно новими властивостями;
• впровадження нового засобу виробництва, в основу якого покладено нове відкриття;
• освоєння нового ринку збуту певною галуззю промисловості країни, незалежно від того існував цей ринок раніше чи ні;
• залучення до виробництва нових джерел сировини та напівфабрикатів;
• впровадження нових організаційних форм.

В даній класифікації не робиться акцент на виокремленні процесні інновації як окремого виду.

С.Ф. Покропивний виділяє:

• технічні інновації (нові продукти, технології їх виготовлення, засоби виробництва),
• організаційні (нові методи й форми всіх видів діяльності підприємства та інших ланок суспільного виробництва),
• економічні (методи господарського управління наукою та виробництвом через реалізацію функцій прогнозування, планування, фінансування, мотивації і т.п.),
• соціальні інновації (різні форми активізації людського чинника).

Визначені типи інновацій можуть бути поділені на ті, що мають фізичну сутність (технічні інновації) та ті, що мають нематеріальну основу (організаційні, економічні, соціальні).

М.А. Йохна, В.В.Стадник виокремлюють:

• продуктові інновації (що орієнтуються на виробництво та використання нових продуктів і послуг та передусім спрямовані на створення нової споживчої цінності),
• інновації процесу (нові технології виробництва продукції, організації виробництва та управлінських процесів, вони, як правило, дають переваги у витратах, продуктивності, якості),
• ринкові (відкривають нові сфери застосування продукту або сприяють реалізації продукту на нових ринках, розширюючи межі ринку).

Також за змістом діяльності автори виділяють: технологічні, виробничі, економічні, торгівельні, соціальні, управлінські інновації.

В наведеній класифікації можна побачити виділення «інновацій процесу» або «процесних інновацій» в окремий вид, але на нашу думку, не обґрунтовано відокремлювати ринкові інновації, які можуть бути віднесені як до першої, так і другої групи.

А.Пригожин за типом нововведення виділяє:

• матеріально-технічні,
• соціальні, економічні,
• організаційно-управлінські,
• правові.

М.Хучек, за сферою застосування виокремлює:

• технічні й технологічні,
• організаційні та економічні,
• суспільні (позавиробничі) інновації.

С. Ільєнкова пропонує розрізняти в залежності від технологічних параметрів:

• процесні та продуктові інновації,
• технологічні,
• виробничі,
• економічні,
• торгові,
• соціальні,
• в галузі управління.

П.Н. Заваліна поділяє інновації за сферою застосування на:

• управлінські,
• організаційні,
• соціальні,
• промислові.

В.В. Горшков за цільовим призначенням виділяє:

• технологічні,
• промислові,
• економічні,
• торгові,
• соціальні інновації,
• інновації в сфері управління.

І.Т. Балабанов, за зовнішніми ознаками виділяє: інновації в формі продукту і інновації в формі операції, а за структурною ознакою:

• виробничо-торгові,
• соціально-економічні,
• фінансові,
• управлінські інновації.

Проаналізувавши вищезазначені класифікації інновацій, можна зробити висновок, що на сьогодні доцільно виділити два основних укрупнених їх види:

• продуктові (отримання нового продукту чи послуги з метою задоволення певної потреби ринку) та
• процесні (нові елементи, що вводяться в виробничі, технологічні, управлінські, маркетингові, соціальні, організаційні та інші процеси).

Потрібно відмітити, що продуктові інновації мають уречевлену форму, тобто конкретні, реальні блага (товари чи послуги), що приносять споживачам користь, процесні інновації, як правило, матеріальної форми не мають, тому в більшості випадків їх складно побачити, дослідити та оцінити ефективність. Не дивлячись на відмінність цих двох видів, вони не можуть існувати один без одного. Так, створення інноваційного продукту не можливе без використання процесних інновацій, в свою чергу результатом процесних інновацій може стати інноваційний продукт, тобто ці два елементи є надважливими не лише для виробничого процесу, а і для інших сфер діяльності підприємства. Разом з цим, не слід плутати процесні інновації та інноваційний процес. Під інноваційним процесом розуміють послідовність дій щодо ініціації, розробки, впровадження, реалізації та використання інновацій. Тобто саме через інноваційний процес здійснюється інноваційна діяльність на підприємстві.

Продуктові інновації, як вже зазначалося, мають ринкову орієнтацію і ініціюються, в основному, зовнішніми споживачами, процесні ж інновації визначаються внутрішніми факторами і стосуються здебільшого ефективності діяльності підприємства.

Розглядаючи залежність між продуктовими та процесними інноваціями, необхідно згадати модель продуктового циклу Абернасі-Аттербека. Ця модель виділяє три фази  розвитку продуктового класу.

На першій фазі, що має назву «рухома», темп продуктових інновацій значно вищий темпу процесних інновацій. Це означає, що виникнення нового класу продуктів супроводжується появою на ринку великої кількості різновидів продукту цього класу. Динамічність виникнення продуктових інновацій знижується з появою домінуючого дизайну. Таким чином, на першій стадії розвитку продуктів нового класу йде пошук таких форми та дизайну, при яких продукт буде як найкраще задовольняти потреби споживача.

На другій фазі розвитку продуктового класу – «проміжній фазі» – темп впровадження продуктових інновацій сповільнюється, а темп процесних збільшується. На цій фазі в результаті появи домінуючого дизайну різноманітність продуктів зменшується, а інноваційна діяльність концентрується на підвищенні ефективності виробництва стандартного продукту.

На третій фазі розвитку продуктового класу, що має назву «визначена», темп впровадження інновацій обох видів (процесних і продуктових) зменшується та набуває більш збалансованого характеру.

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

• на початковій стадії розвитку продуктового ринку конкуренція між фірмами йде в першу чергу за рахунок продуктових інновацій;
• з певного моменту процесні інновації стають більш вагомими, посилюється роль цінової конкуренції між фірмами;
• на стадії зростання ринку концентрація падає до тих пір, поки не вичерпується потенціал для продуктових інновацій;
• на етапі зрілості продуктового ринку цінова конкуренція, що посилюється, призводить до зростання рівня концентрації фірм;
• ступінь стійкості ринку залежить від етапу його розвитку, надає можливість прогнозувати його структуру;
• наявність потенціалу для вдосконалення продукту є  ключовим фактором невизначеності структури ринку;
• коли потенціал вдосконалення продукту вичерпується, структура ринку стає найбільш стабільною;
• на ринку, що зростає швидкість впровадження продуктових інновацій є більш вагомим фактором конкурентної боротьби, ніж потенціал технології, або можливості щодо вдосконалення організаційно-управлінських процесів;
• на стадії зрілості ключову роль відіграє потенціал технології та вдосконалення основних процесів, що впливають на ефективність виробництва та функціонування;
• активні процеси по вдосконаленню характеристик конкретного продукту можуть призвести не лише до зміни структури ринку даного продукту, а й можуть стати причиною конкуренції між секторами.

Отже, стимули для впровадження продуктових і процесних інновацій різні. Продуктові інновації більш ефективні в період швидкого росту ринку, коли відбувається активне вдосконалення продукту, структура ринку ще не сформована, концентрація на ринку низька а цінова конкуренція не висока. Процесні інновації більш ефективні на стадії сповільнення росту ринку, коли концентрація фірм підвищується, а можливості щодо вдосконалення продукту знижуються та підвищується цінова конкуренція.

Аналізуючи інноваційну діяльність сучасних українських підприємств, неважко помітити, що рівень впровадження радикальних продуктових інновацій залишається досить низьким: серед продукції домінують продукти, які не вважаються новими на зовнішніх ринках. Оцінюючи вплив інженерних та фундаментальних наук на інноваційний процес сучасного українського підприємства, слід зазначити, що на сьогоднішній день інженерна, а не фундаментальна складова досліджень та розробок найбільш впливає на зміст інновацій українських підприємств.

Особливого значення для інноваційного розвитку вітчизняних підприємств в умовах економіки знань набуває культура та організація менеджменту, стратегічне бачення, здатність збирати та використовувати інформацію, а також вміння встановлювати необхідні зв’язки для отримання додаткових ресурсів та навиків. На серйозні проблеми в цій сфері вказують результати опитувань, згідно яким 32% опитуваних вважають причиною невдач в інноваційній діяльності внутрішньофірмові прорахунки, неправильну оцінку очікуваних ефектів від інновації, особливо процесних, а майже 20% – недостатній рівень маркетингової діяльності щодо інновацій.

Частково подолати виявлені проблеми інноваційного розвитку вітчизняних підприємств можна за допомогою активізації процесних, а саме управлінських інновацій – впровадження нових практик, процесів та структур, які мають значний відрив від існуючих норм та призначені з часом трансформувати сам спосіб функціонування організації.

Процес виникнення та впровадження процесних інновацій схожий з  добре відомим процесом створення продуктових інновацій: автори ідей спочатку відстоюють їх всередині своєї організації, а потім коаліція топ – менеджерів надає їм підтримку ззовні, щоб подолати неминучий опір. Однак два вельми важливих моменти відрізняють управлінські інновації від продуктових і роблять унікальним процес їх створення.

По-перше, це більш значний вплив зовнішніх агентів (вчених, консультантів), які стають джерелом натхнення для управлінців – новаторів та нерідко допомагають розробити та впровадити інновацію. По-друге, відмінність полягає в більшій роздрібненості та поступовості процесу, ніж це спостерігається в продуктових інноваціях. Ці відмінності можуть бути пояснені фундаментальною різницею у природі кожного типу інновацій, про що вже зазначалось раніше. Процесні інновації більш специфічні по відношенню до тієї системи в якій вони виникли, – складній соціальній системі з великою кількістю учасників та взаємовідносин. До того ж, процесні інновації, особливо якщо вони стосуються сфери управління, значно складніше піддаються обґрунтуванню та оцінці ефективності. Також необхідно зазначити, що процесні інновації повинні носити не одноразовий, а періодичний характер. Тільки тоді їх впровадження дасть значний позитивний ефект для підприємства в цілому.

З врахуванням вище викладеного можна констатувати, що вітчизняна парадигма інноваційного розвитку підприємств все ще далека від парадигми, здатної забезпечити нову якість економічного розвитку та завоювання українськими підприємствами конкурентних позицій на міжнародному ринку. Тому дана сфера досліджень потребує подальшої розробки та вивчення.