У зв'язку зі зростанням залежності відтворення нових знарядь праці від технології, що народжується, як правило, в прикладній науці, виникає потреба зміни практики планування витрат на неї, віднесення їх до фонду накопичення при розподілі національного доходу замість фонду споживання та збільшення видатків на розробки і поширення нових знарядь праці. Одночасно необхідно дотримання певної пропорційності між витратами на фундаментальну і прикладну науку і на впровадження нової техніки і її поширення.

У перспективному плануванні на 10-15 років має передбачатися відтворення таких знарядь праці, які втілювали б у життя технологію, вже розроблену в лабораторних умовах, випробувану в перших досвідчених промислові зразки, що забезпечує технічну можливість здійснення і обґрунтовану економічну перспективність.

Нові знаряддя праці і їх використання повинні сприяти вирішенню таких завдань:

1) підвищувати продуктивність праці більш високими темпами, тобто з меншими обсягами продукції машинобудування, з меншою витратою матеріалів забезпечувати розвиток галузей народного господарства;

2) створювати умови для творчої праці, вивільняючи людини з безпосереднього контакту з предметом праці, з огляду на психофізіологічні можливості та вимоги людини;

3) забезпечувати комплексність переробки сировини і виконання всього технологічного циклу (від початкової стадії до складу готової продукції);

4) знижувати матеріаломісткість і енергоємність продукції;

5) створювати умови для докорінного поліпшення якості продукції.

Виконувати ці завдання зможуть знаряддя праці, що представляють собою систему машин закінченого технологічного типу, зі зростаючою ступенем автоматизації, що збільшується одиничною потужністю машин і устаткування, що дозволяє підвищувати потужність, швидкість, температуру, тиск процесів, що забезпечує безперервність функціонування.

Відтворення систем машин значно змінює пропорції відтворення знарядь праці всіх рівнів. На це спрямована економічна стратегія технічного переозброєння виробництва на основі перспективних комплексних планів підприємств, регіонів, галузей. Прикладом початку успішної роботи в цьому напрямку може служити діяльність вчених, господарських органів Уральського регіону і деяких інших.

Науково-технічний прогрес, зростаюча кооперація праці викликають необхідність прискореного розвитку і створення нових виробництв продукції загальномашинобудівного застосування (виробництво металообробного інструменту і оснастки, гідроприводу, приладів і засобів автоматизації, електротехнічного обладнання та ін.). Саме нерозвиненість цих галузей багато в чому стримує створення високопродуктивної, економічної нової техніки.

Випереджаючий в порівнянні з усім машинобудуванням розвиток виробництва виробів загальномашинобудівного застосування з підвищенням ступеня його спеціалізації має бути одним з найважливіших напрямків стратегії матеріально-технічної бази виробництва на найближчі роки.

Реалізація можливостей науково-технічного прогресу як фактора вдосконалення пропорцій відтворення знарядь праці нового типу багато в чому залежить від готовності виробництва до освоєння нової техніки. Забезпечення подібної готовності пов'язано на практиці з вивільненням потужностей за рахунок зняття з виробництва застарілої техніки, передачі виробництва традиційного обладнання на інші підприємства (можливості для цього дуже обмежені) або реконструкції і нового будівництва, що вимагає часу, великих капітальних вкладень і завчасного обліку освоєння нової техніки .

Нам видається, що назріла необхідність створення резервів для прискорення освоєння виробництва нових знарядь праці. Мова йде не про страхові резерви матеріальних ресурсів, а про резервних потужностях. Резервні потужності, створювані в галузях, - це перш за все готовність їх до реалізації додаткових можливостей у створенні виробництва нових знарядь праці, що не були з тих чи інших причин передбачені в планах науково-технічного прогресу. Наявність таких потужностей не означає недовантаження виробничого апарату галузі, об'єднання протягом року.

Воно означає готовність галузі, об'єднання до вивільнення цих потужностей від поточної завантаження і перемикання їх на освоєння і виробництво нової техніки з перерахунком відповідних планових показників. Критерієм оцінки подібного резерву повинен бути мінімум часу освоєння нових знарядь і якість. Дане питання викладається нами в порядку постановки. Він вимагає глибокого додаткового вивчення і експериментальної перевірки. Але дослідницька робота в цьому напрямку, з нашої точки зору, необхідна. Резерв - найважливіший фактор забезпечення оптимальної пропорційності відтворення знарядь праці нового типу, збалансованості всього народного господарства. Саме резерв може надати матеріально-технічну базу виробництва необхідну мобільність.

Реальну картину розвитку пропорцій відтворення знарядь праці можна скласти лише при комплексному розгляді всієї системи чинників. Слід мати на увазі, що дія факторів на різні пропорції по-різному і з часом один і той же фактор на одну і ту саму пропорцію діє по-різному. Наприклад, дія природного фактора в найбільшою мірою проявляється у змінах пропорції виробництва знарядь праці для засобів і предметів праці; фактор потреб суспільства найбільше діє на вдосконалення пропорції виробництва знарядь праці для груп «А» і «Б». Дія системи чинників на різних етапах становлення суспільства змінюється. Дати однозначні характеристики тенденціям розвитку факторів не можна, тому що значення кожного з них для кожної пропорції буде змінюватися по-різному, в залежності від конкретних історичних умов.

Для етапу можна зробити висновок про наступні тенденції в розвитку факторів. Збільшується значення науково-технічного прогресу в формуванні матеріально-технічної бази дозволяє говорити про зростання його ролі як фактора в розвитку пропорцій відтворення знарядь праці, що вимагає всебічного прискорення науково-технічного прогресу.

Закон зростаючих потреб, величезні переваги і можливості для зростання кооперації праці в умовах суспільної власності на засоби виробництва і завдання формування сукупного робочого як елемента продуктивних сил виробництва говорять про зростання значення в удосконаленні пропорційності знарядь праці і таких факторів, як суспільні потреби, кооперація праці і трудові ресурси.

Серед усіх факторів протилежну думку викликає природно-екологічний фактор. Одні надають йому вирішальне значення, інші вважають його роль у розвитку пропорцій і структури відтворювального процесу незначною.

Багато людей не мають достатніх власних ресурсів, проте їх економіка є комплексною, багатогалузевий. Але не можна і применшувати значення цього чинника у розвитку пропорцій і структури. Дедалі більше значення охорони навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів і ускладнення їх видобутку накладають серйозний відбиток на такі структурні зв'язки, як обробна і видобувна промисловість, на структуру обробній промисловості, на пропорцію виробництва знарядь праці для засобів праці і предметів праці. У перспективі з розвитком науково-технічного прогресу можна припустити зменшення значення даного чинника.

Суб'єктивні чинники, представлені в класифікації, не діють окремо від об'єктивних. Діалектичну єдність об'єктивних і суб'єктивних факторів обумовлює вдосконалення пропорцій відтворення знарядь праці. Саме це єдність розвивається в напрямку підвищення ролі суб'єктивних факторів. Це пов'язано з розширенням і поглибленням виробничих зв'язків, ускладненням економіки, збільшенням її масштабів і динамізму, посиленням зв'язків економічних і соціальних процесів, т. Е. Зростання ролі суб'єктивних факторів пов'язано з розвитком об'єктивних. Це виражається в підвищенні значення економічної стратегії, науково-технічної політики, вдосконалення форм господарського керівництва.

Таким чином, під впливом наведених вище чинників вдосконалення пропорцій відтворення знарядь праці виступає як важлива умова розвитку матеріально-технічної бази виробництва. На найближчі 10-15 років можна припустити наступні його напрямки:

1) форсоване завершення відтворення засобів комплексної механізації в усіх галузях виробництва, включаючи вантажно-розвантажувальні і складські роботи, а також механізацію робіт на стику галузей;

2) підвищення ступеня автоматизації виробництва і рівня автоматизації систем машин з розвитком технічних засобів управління, з формуванням автоматизованих систем управління не тільки підприємствами, а й комплексами, галузями, інтеграційними сферами господарства;

 3) вдосконалення структури машинобудування з переважним розвитком виробництва знарядь праці, виробництва виробів загальномашинобудівного застосування;

4) створення знарядь праці у вигляді систем машин комплексно-цільового призначення для виробництва кінцевих споживчих вартостей і зростання частки нових знарядь праці, що втілюють в собі нові технологічні принципи;

5) націленість пропорцій відтворення знарядь праці не тільки на задоволення поточних потреб, а й на формування матеріально-технічної бази виробництва майбутнього з урахуванням її розвитку.

Ці напрямки розвитку пропорцій, ставлять завдання переходу від планування відтворення окремих знарядь праці до планування відтворення систем машин для виробництва найважливіших споживчих вартостей, технологічних процесів або їх груп.

Для вирішення даного завдання необхідно більш широке застосування комплексних народногосподарських і регіональних програм, формування машинобудівних комплексів регіонів з орієнтацією їх на відтворення систем машин з урахуванням спеціалізації регіону, загальносоюзних програм механізації, автоматизації та спеціалізації виробництва, а також з підвищенням соціальної ефективності нових знарядь праці.